|
Меню сайту
Календар
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 Друзі сайту
|
Краєзнавчо-пошукова робота.ТОПОНІМІКА – ЦЕ МОВА, АРХІВ, ЛІТОПИС НАШОЇ ЗЕМЛІ
Багато легенд, оповідей, що пов’язані з історією мого краю, знайшли своє відображення в географічних назвах сіл, селища Близнюки, гідрологічних об’єктів району. В основі цих назв найменування особливостей рельєфу, рослин, слова, які є свідками історії, суспільного життя нашого народу, розвитку виробництва, торгівлі, побуту. За допомогою таких назв створюється своєрідна, наче мозаїчна, картина життя народу, де кожен камінчик – назва поселення, яка зберігає в собі часточку минулого, далекого чи недалекого, починаючи від слідів племен і народів, які колись проходили через нашу землю чи жили на ній, і закінчуючи сучасними новобудовами, подіями, які давали назви новим населеним пунктам. Кожна назва, коли знаєш її походження і значення, перестає бути звичним, щоденним і буденним найменуванням села, залізничної станції, містечка, річки – вона стає свідченням історії чи деталлю географії. У результаті проведеної пошукової роботи було зібрано інформацію про назви населених пунктів в Близнюківському районі. Іноді виникають суперечливі думки відносно окремих топонімів, але навіть дискусія навколо походження якоїсь назви буває корисною, бо примушує переглянути усталені уявлення і дає поштовх до нового бачення назви. А легенди і перекази дуже своєрідно пояснюють непояснене – і в цьому їхня цінність (адже це пам’ять народна). Про походження назви селища Близнюки Життя, історія створення назви сіл – це надзвичайно складний багатовіковий процес. Відшукати походження географічної назви – це проникнути в глибину віків, опинитися у давній цивілізації, культурі, відчути подих народу, який жив у минулому на території сучасного району. Споконвіку височать на Близнюківщині, як і по всій Харківщині та Україні, давні могили-кургани. Хвилями грають на них степові трави, блакитний «петрів батіг», гіркий полин. Близнюки вперше згадуються у документі «Список населених пунктів Павлоградського повіту Катеринославської губернії 1863 р., де вказано, що по лівій стороні великого тракту, який іде з Харкова до Ростова, закладено села Близнюки-1 і Близнюки-2 »). Вони розташовувались за версту один від одного. Початок історії Близнюків тісно пов’язаний з прокладанням Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Спорудження почалося навесні 1868 р. А вже перед новим 1870 р. залізницею – зокрема, й через Близнюки – пройшов перший потяг з Харкова до Ростова-на-Дону. Під час будівництва залізниці в 1868-1869 роках була побудована залізнична станція Надеждино. Пізніше було споруджено нову станцію, яка стала називатись Близнеці. Цікава історія назви селища. Поблизу села Садове стоять на підвищеній місцевості один від одного всього за декілька десятків метрів два кургани-високі могили. Над однією з них аж до 1917 року стояв величезний, вилитий з чавуну хрест. Про другу могилу старі люди розповідали по-різному. Дехто твердив, що там поховані запорізькі козаки, які загинули в бою з кримськими татарами. Ці дві могили схожі між собою, як рідні сестри. Помістя пана Коростовцева, де вони знаходилися, й звалося «Близнеці». У поміщика була також кругла печатка. По її колу значився напис «Ігор Володимирович Коростовцев», всередині – зображені дві згадані могили, а під ними напис «Близнеці». Ймовірно, що звідси й походження назви нашого селища, яке в кінці ХІХ століття почало забудовуватися навколо станції. Ще існує недостовірна місцева легенда, згідно з якою «станцію назвали Близнюки, бо поміщиця Коростовцева у станції Надеждино народила двох немовлят-близнюків». Ці кургани до цього часу височать поблизу селища, вони зображені навіть на гербі Близнюківського району.
Олексіївка – мальовниче село у верхів’ї річки Тернівка
Землі Близнюківського району входили до території Запорізької Січі, у її Самарську паланку (паланками називалися райони, на які ділилося українське державне об’єднання Запорізької Січі. Їх було більше 30). У 1775 році Запорізька Січ була ліквідована, а її землі царизм щедро роздає російським поміщикам. Але поряд з ними у степах оселилися козаки та українські селяни, що втечею, переселенням рятувалися від кріпосницької неволі. Тому кінець XVIII – початок XIX століття – період виникнення багатьох сіл Близнюківщини, в тому числі і Олексіївки, що мала спочатку назву Феніково, від імені першого поміщика і власника земель. Через певний час землі й село перейшли у володіння поміщика Криштофовича, що віддав їх сину Олексію, і село відповідно дістало назву Альошино. Після його смерті земля опинилася у поміщика Жирова, який програв її у карти Надії Іванівні Олексієнко. Поміщиця володіла усіма землями, і село носило і носить назву Олексіївка. На той час торгівля залізом була однією з найприбутковіших справ у Катеринославі. Одним з перших цим почав займатися Мартин Олексієнко, який в 1840-му разом з родиною переїхав до Катеринослава з Новомосковська. У Мартина Олексієнка було 2 сини. Старший – Іван продовжив справу батька, а молодший – Михайло досяг висот у науці та на державних посадах. Своїх дітей у Івана Мартиновича і його дружини Надії Іванівни не було, тому чимало грошей вони жертвували на розвиток і утримання навчальних закладів, жіночої гімназії, комерційного училища і товариства піклування про жіночу освіту. 20 листопада 1911 року імператор Микола ІІ за клопотанням Міської думи присвоїв вдові купця Олексієнко – Надії Іванівні, звання Почесної громадянки Катеринослава за пожертвування місту ділянки землі та грошових коштів на благодійні справи. Ця багата катеринославська землевласниця з благодійними схильностями збудувала в селі ремісниче училище, у травні 1914 р. відкрила трирічну школу. У селі Олексіївка знаходиться храм Казанської Ікони Божої Матері, єдиний у районі пам’ятник православної архітектури, збудований більше ніж 100 років тому поміщицею Надією Іванівною Олексієнко, який зберігся до цього часу. Поміщицю в селі любили, особливо дітлахи. Коли вона їхала з Катеринослава у своєму фаетоні, то розкидала дрібні монети та солодощі, а діти їх збирали. У 20-х роках ХХ ст. радянською владою храм було закрито. Лише у 2004 році будівлю храму було передано релігійній громаді села.
З історії села Криштопівка
З історії села Добровілля
У слобожанських краях, на козацьких стежках Благодатне й ласкаве привілля. Як врочистий розмай, як рушник на руках Простяглося моє Добровілля. (Л. Горбань, жителька села Добровілля) Село засноване у 30-ті роки ХVІІ століття на півдні Слобожанщини за ініціативою російських «служилих людей», таких, що мають військові обов’язки у провінції. Мета заснування – охорона кордонів Російської держави від набігів кримських татар. Вочевидь, до 1648-1649 років це була російська рублена фортеця на Ізюмському шляху. Вона постала на умовному російсько-татарському кордоні, що проходив по річці Самарі; у своєрідному стратегічному пункті біля Татарських Бродів – одного через річку Опалиху недалеко від її впадіння в Самару, а другого – через власне Самару. На березі Самари збереглися залишки насипів, що належали до спостережних пунктів у ті часи. Річка була повноводнішою, ніж зараз: за часів Запорізької Січі козаки ходили нею на великих чайках. Село мало першу назву Надержинове – за розповідями сторожилів, від російського «на держании рубежа». Пізніше село російської юрисдикції зростало за рахунок українців-утікачів з Польщі – вони отримували статус вільних орачів, а за користування землею несли сторожову службу. Російський уряд був зацікавлений у зміцненні своїх південних кордонів – відтак допомагав біглим з Польщі кріпакам оселятися на нових землях. Переселенцям виділялась грошова допомога: «на дворові будівлі отаману – сім рублів, всім іншим по п’ять рублів». Згідно з іншими місцевими переказами, першими слобожанами тут були сім козацьких сімей, які одружилися, а тому виїхали із Січі – і з часом дісталися на постійне проживання у Надержинове. Відтоді вже українське поселення-слобода отримало нову назву – Добровілля, Добровольє, від «добра воля» (тобто не кріпацьке село). Цікаві відомості з історії походження географічних назв сіл Милівка та Уплатне Села Уплатне і Милівка розкинулися в долині річки Тернівки. Їх вік налічує так багато років, що навіть старожили мало знають про них. Давні перекази про історію заснування Уплатного губляться у глибині віків. Про це свідчать нумізматичні знахідки. Саме завдяки їм історики схиляються до думки, що коріння поселення сягає ХVІІІ століття, монетки цього часу тут знаходили неодноразово. У цих краях проходив, так званий, «залізний шлях». Підтвердженням цієї цікавої гіпотези є срібна арабська монета вагою 2,9 г, знайдена в селі. Дата її чеканки приблизно 800-1300 роки. З часу заснування нинішнє Уплатне кілька разів змінювало свою назву. Спочатку це була Попівка тому, що тут були попівські земельні наділи. А коли земля відійшла до поміщика Коростевцева, село назвали Коростівкою. Селяни-кріпаки мали по 4 десятин земельного наділу від поміщика. Кожен двір платив оброк і відпрацьовував панщину – 3-4 дні на тиждень, яку згодом довели до 6 днів. У 1861 році для селян настала воля – їх звільнили від кріпацтва. Першими у волості одна частина села Коростівка розплатилася за свої наділи, й село назвали Платним (Уплатним). А інша частина села була помилувана від сплати за землю. І її назвали Милівкою. Існує й інша версія походження села Милівка. У довіднику «Вся Россия за 1895» Лариса Андріївна Тихоцька вказана власницею поміщицького маєтку у селі Милівка Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Раніше маєток належав Людмилі Іванівні Рикорд (при народженні Коростовцевій), дружині адмірала Петра Івановича Рикорда. При Людмилі Іванівні маєток називався на французький манер «Миловка-Маріендар», а потім став називатися Милівка. Походження назви селища Бурбулатове, Острівщина Село Бурбулатове засноване у другій половині ХVІІІ століття втікачами з Полтавщини [17]. Вони оселялися на землях поміщика, який охоче їх прийняв як дешеву робочу силу. За переказами, на початку ХІХ ст., село одержало назву Бурбулатове від слів «бір» та «Булатов» (на землях поміщика був бір). На околиці сучасного села до 40-х рр. ХХ ст. існувало село Роменці, яке після війни було об’єднано з Бурбулатовим. Хутір Острівщина, що знаходиться на сході від Близнюків, мав умовну назву Семичастова, що означало «сьома частина панської землі». Після скасування кріпосного права в 1861 році село стали називати Марієнполь. Автором даного топоніму був місцевий поміщик Василь Вольф, росіянин німецького походження, дружину якого звали Марія. За переказами старожилів, «першими поселенцями села були сім’ї Бикових, Бруславців, Цапенків і Танічів, яких поміщик виміняв на собак у Мерчику (Валківський район Харківщини)». Село Марієнполь втратило німецьку назву під час ІІ Світової війни. Зараз воно називається Острівщина, як зелений острівець серед безкраїх ланів, на яких вирощують пшеницю, соняшник. Немає двох назв з однаковою історією, в них віддзеркалюється культура народу, його минуле, люди, які тут жили і залишали після себе добрий слід. Більшість географічних назв населених пунктів походять від імен і прізвищ людей, що жили в нашій місцевості: Олексіївка, Софіївка, Миколаївка, Варварівка, Серафимівка, Андріївка, Криштопівка, Зубівський хутір. А селище Добровілля було засноване з метою охорони кордонів Російської держави від набігів кримських татар. Географічні назви сіл Милівка, Уплатне пов’язані з подіями,що відбувалися в даній місцевості. У різні часи народи проходили нашою землею, лишаючи після себе не тільки свідчення матеріальної культури, але й географічні назви населених пунктів, річок, ярів, балок. Видань з історії топоніміки Близнюківського району практично не існує, у наукових працях з історії Слобожанської України майже відсутні згадки про походження географічних назв нашої місцевості. Розвиток східнослов’янської топоніміки припадає на XIX століття. Першим дослідником народної ландшафтної топоніміки був П.А. Тутковський. Знайти правильне пояснення назви, її смислове значення і походження – означає отримати важливу інформацію про свою місцевість в минулому, про природні умови, історичні події. Досить важливе місце в топоніміці району посідає народна термінологія. Іноді вона є єдиним джерелом для характеристики окремих топонімів. В Близнюківському районі нараховується 90 населених пунктів, назви яких мають різне походження. В результаті проведених досліджень географічних назв 40-ка населених пунктів була створена відповідна класифікація за їх походженням:
Минуле і сьогодення ніби переплелися в географічних назвах мого краю. Під час написання роботи була проведена краєзнавчо-пошукова дослідницька робота, опрацьовано різноманітні топонімічні, географічні та історичні джерела, спогади старожилів, архівні матеріали місцевого краєзнавчого музею, матеріали Інтернету.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Невелике село Криштопівка в степовій зоні Криштопівка розташована в долині річки Тернівка, в 35 кілометрах від районного центру і в 15 кілометрах від залізничної станції Самійлівка. Воно було засноване в 1770 роках на землях поміщика Криштофовича. У 1779 році місцевість слободи Криштопівка дісталася майору Неплюєву, поселення було названо на його честь – Неплюївка. Але у 1786 році слобода перейшла у володіння поміщика Івана Тимофійовича Криштофовича. Одним із засновників цього роду був Криштоф Сенчанський (із міста Сенчі Лубенського полку), відомий своїми по
двигами у війнах з Польщею. Один із його нащадків у 1709 році брав участь у боях проти Мазепи. Криштофовичі (Криштопенки) в ХVІІІ столітті після ліквідації Запорізької Січі переселилися в Павлоградський повіт і заснували село. За власною ініціативою і за проханням селян поміщик ініціював будівництво храму у слободі. З цього приводу катеринославський намісник Синельников 9 квітня 1787 року писав високопреосвященному Амвросію, архієпископу Катеринославському: «Поміщик Криштофович має намір у своєму селі Неплюївка у річки Велика Тернівка, спорудити церкву в ім’я євангеліста Іоанна Богослова, для будівництва якої уже є необхідні будівельні матеріали. Ваше Високопреосвященство, прошу на будівництво цієї церкви подати Ваше архипастирське благословення. Храм збудований 1793 року, а з 1795 року Неплюївка офіційно стала називатися Криштопівкою. Прилеглі до села землі обробляли селяни-кріпаки, але на відміну від інших місцевих поміщиків, пана Криштофовича можна було часто бачити на його наділах, він іноді працював разом з селянами. Після реформи 1861 року поміщик став віддавати свою землю орендарям. У селі Криштопівка у 1885 році народився наш відомий земляк Африкан Миколайович Криштофович. Він став відомим радянським палеоботаніком, видатним знавцем Далекого Сходу.